ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ СИНДРОМ ДЕФІЦИТУ УВАГИ ТА ГІПЕРАКТИВНОСТІ

Анотація

У статті порушується актуальне питання особливостей взаємодії батьків і дітей, які мають діагноз СДУГ – синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Зауважується, що, не зважаючи на поглиблення наукових знань про генетичні та нейропсихологічні механізми появи та розвитку синдрому, якісний рівень освіченості та навичок ефективної взаємодії батьків та педагогів з такими дітьми залишається досить низьким. На сьогодні синдром дефіциту уваги та гіперактивності є визнаним медичною наукою захворюванням нейпропсихологічного етіогенезу, зумовленого складною комбінацією спадкового та соціально-психологічного чинників, жоден з яких не є необхідним або достатнім, щоб викликати розвиток СДУГ сам собою. Важливість адаптивного виховання дитини із СДУГ у сім’ї для оптимізації її розвитку та зниження ймовірності появи негативних симптомів, що супроводжують розлад, вважається очевидною. Чинниками ризику появи у майбутньому в дітей із СДУГ таких несприятливих наслідків як токсикоманія, злочинність, агресивність, опозиційна поведінка є: материнська депресія, надмірна їхня директивність та вимогливість. Патологізуючими для дітей із СДУГ є умови структурної розмитості сім’ї, дифузність у прийнятті ролей, виховна невпевненість батьків, відсутність рефлексії виховної взаємодії. На основі емпіричних даних доведено, що більш адекватні моделі взаємодії з дитиною властиві повним сім’ям, батькам та матерям більш зрілого віку, з вищою освітою. В таких сім’ях є більший відгук батьків на спільну роботу з психологічною службою у допомозі дитині адаптивно соціалізуватись і запобігти негативних наслідків розладу. Найбільше неефективних моделей – нетерплячості, зворотної агресії, покарань, відчаю, марних умовлянь – застосовують у взаємодії з дітьми молоді мами (які народили дітей до 18 років), деякі батьки. Найгірша ситуація з неконтрольованою поведінкою дитини вдома та в школі спостерігається у дисфункціональних сім’ях, де трапляються конфлікти, сварки, пияцтво батька, холодність, відстороненість матері, та тих, де обмежені житлові та матеріальні умови родини. Зроблено висновок, що, хоча сімейне виховання само собою не може викликати появу симптомів СДУГ у дітей (за їх появу відповідають біологічні чинники), здатність батьків ефективно взаємодіяти з ними сприяє запобіганню розвитку проблемної опозиційної поведінки, адикцій у дітей в майбутньому. Просвіта щодо СДУГ та допомога батькам в опануванні ефективних виховних стратегій їхньої взаємодії з дітьми можуть компенсувати негативні згубні наслідки для дітей. Суттєвим чинником поліпшення структури сімейної взаємодії в системі «батьки-діти» може стати також психологічна та психіатрична допомога матерям, які мають власні проблеми, пов’язані із СДУГ (імпульсивність, нетерплячість, надмірна тривожність, схильність до депресії, емоційна неврівноваженість тощо), та високий рівень стресу.

Література

1. Бех, І.Д. (2008). Виховання особистості: підручник. Київ : Либідь.
2. Брязгунов, И.П., & Касатикова Е.В. (2001). Непоседливый ребенок, или все о гиперактивных детях. Москва : Изд-во Ин-та психотерапии.
3. В Україні зростає кількість дітей з особливими потребами. Режим
   доступу: https://www.obozrevatel.com/ukr/health/mamaclub/v-ukraini-zrostae-kilkist-ditej-z-osoblivimi-potrebami.htm
4. Велитченко, Л.К. (2005). Педагогічна взаємодія: теоретичні основи психологічного аналізу. Монографія. Одеса : ПНЦ АПН України.
5. Заваденко, Н.Н. (2005). Гиперактивность и дефицит внимания в детском возрасте : учебное пособие. Москва : Академия.
6. Корень, Е.В., & Куприянова, Т.А. (2015). Гиперкинетические расстройства. Москва. Режим доступа : https://docplayer.ru/28075910-Giperkineticheskie-rasstroystva-sdvg-koren-e-v-kupriyanova-t-a.html
7. Нодельсон, С.Е. (2018). СДВГ. Синдром дефицита внимания и гиперактивности. Семейная болезнь. Самара : Издательский Дом «Бахрах-М».
8. Романчук, О. (2015). Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Львів : Свічадо.
9. Семакова, Е.В., & Макарова, И.Ю. (2007). Семейно-социальные условия развития гиперактивности. Успехи современного естествознания, 9, 23-26. Режим доступна : http://www.natural-sciences.ru/ru/article/view?id=11467
10. Суковський, Є. (2008). Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей: порадник для батьків. Львів : Колесо.
11. Сухіна, І.В. (2018). Гіперактивна дитина. Харків : Вид-во «Ранок», ВГ «Кенгуру».
12. Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. (2013). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (DSM-5) (5 еd.). Arlington, VA: American Psychiatric Publishing. https://doi.org/10.1176/appi.books.9780890425596
13. Anastopoulos, A.D., Sommer, J.L., & Schatz, N.K. (2009). ADHD and family functioning. Current Attention Disorders Reports, 1, 167-170. https://doi.org/10.1007/s12618-009-0023-2
14. Gozal, D. & Molfese, D.L. (2005). (). Attention deficit hyperactivity disorder: from genes to patients. Totowa, New Jersey : Humana Press Inc.
15. Barkley,A. (2005). Attention-deficit hyperactivity disorder: A handbook for diagnosis and treatment (3rd. ed.). New York : Guilford Press.
16. Barkley,A. (1997). Behavioral Inhibition, Sustained Attention, and Executive Functions: Constructing a Unifying Theory of ADHD. Psychological Bulletin, 121(1), 65-94. https://doi.org/10.1037/0033-2909.121.1.65
17. Barkley,A. (2000). Genetics of Childhood Disorders: XVII. ADHD, Part 1: The Executive Functions and ADHD. Journal of the American Academy of Child and Adolescent Psychiatry, 39(8), 1064-1068. https://doi.org/10.1097/00004583-200008000-00025
18. Buhrmester, D., Camparo, L., Christensen, A., Gonzalez, L.S., & Hinshaw, S.P. (1992). Mothers and fathers interacting in dyads and triads with normal and hyperactive sons. Developmental Psycholy, 28, 500-509. https://psycnet.apa.org/doi/10.1037/0012-1649.28.3.500
19. Chen, M., & Johnston, (2007). Maternal inattention and impulsivity, and parenting behaviors. Journal of Clinical Child and Adolescent Psychology, Jul-Sep, 36(3), 455-468. https://doi.org/10.1080/15374410701448570 .
20. Chronis,M., Lahey, B.B., Pelham, W.E., Williams, S.H., Baumann, B.L., Kipp, H., et al. (2007). Maternal depression and early positive parenting predict future conduct problems in young children with attention-deficit/hyperactivity disorder. Developmental Psychology, 43, 70-82. https://doi.org/10.1037/0012-1649.43.1.70
21. Gizer, I.R., Waldman, I.D., Abramowitz, A., Barr, C.L., Feng, Y., Wigg, K.G., & Rowe, D.C. (2008). Relations between multi-informant assessments of ADHD symptoms, DAT1, and DRD4. Journal of Abnormal Psychology, 117(4), 869-880. https://doi.org/10.1037/a0013297
22. Godinez,A., Willcutt, E.G., Burgess, G.C., Depue, B.E., Andrews-Hanna, J.R., & Banich, M.T. (2015). Familial risk and ADHD-specific neural activity revealed by a case-control, discordant twin pair design. Psychiatry Research, 233, 458-465. https://dx.doi.org/10.1016%2Fj.pscychresns.2015.07.019
23. ICD-11 for Mortality and Morbidity Statistics (Version: 04/2019). Retrieved from https://icd.who.int/browse11/l-m/en/#/http://id.who.int/icd/entity/821852937
24. Johnston,, & Mash, E.J. (2001). Families of children with attention-deficit/hyperactivity disorder: Review and recommendations for future research. Clinical Child and Family Psychology Review, 4, 183–207. https://doi.org/10.1023/a:1017592030434
25. Johnston,, Murray, C., Hinshaw, S.P., Pelham, W.E., & Hoza, B. (2002). Responsiveness in interactions of mothers and sons with ADHD: Relations to maternal and child characteristics. Journal of Abnormal Child Psychology, 30(1), 77–88. https://doi.org/10.1023/a:1014235200174
26. Johnston, & Jassy, J. (2007). Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder and Oppositional/Conduct Problems: Links to Parent-Child Interactions. Journal of the Canadian Academy of Child and Adolescent Psychiatry, May, 16(2), 74–79. Retrieved from  https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC2242643/
27. Nigg, J., Stavro, G., Ettenhofer, M., Hambrick, D.Z., Miller, T., & Henderson, J.M. (2005). Executive Functions and ADHD in Adults: Evidence for Selective Effects on ADHD. Journal of Abnormal Psychology, Nov; 114(4), 706-717. https://doi.org/10.1037/0021-843X.114.3.706  
28. Solanto,V. (2002). Dopamine dysfunction in AD/HD: integrating clinical and basic neuroscience research. Behavioural Brain Research, Mar, 10; 130(1-2), 65-71. https://doi.org/10.1016/s0166-4328(01)00431-4
29. Tuckman, (2009). More Attention, Less Deficit: Success Strategies for Adults with ADHD. Plantation, Florida ; Specialty Press.
30. Willcutt, (2005). The Etiology of ADHD: Behavioral and Molecular Genetic Approaches. Barch, D. (Ed.). Cognitive and Affective Neuroscience of Psychopathology. Oxford : Oxford University Press. Retrieved from https://pdfs.semanticscholar.org/3bb9/88b02a9829367286995
    a1fc837440bb4719f.pdf
31. Willcutt, E.G., Pennington, B.F., Duncan, L., Smith, S.D., Keenan, J.M., Wadsworth, S.J., DeFries, J.C., & Olson, R.K. (2010). Understanding the complex etiologies of developmental disorders: behavioral and molecular genetic approaches. Journal of Developmental and Behavioral Pediatrics, 31(7), 533- https://doi.org/10.1097/DBP.0b013e3181ef42a1
32. Zisser, A.R. & Eyberg, Sh.M. (2012). Maternal ADHD: Parent-Child Interactions and Relations With Child Disruptive Behavior. Child & Family Behavior Therapy, 34(1), 33-52. Https://doi.org/10.1080/07317107.2012.654450