ПРОЕКТИВНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТИВНОСТІ

Анотація

Мета: статтю присвячено теоретичному вивченню та обґрунтуванню існування соціальної адаптивності як властивості особистості, її зв’язку з адаптацією і дезадаптацією, її дослідженню з позицій цілісного підходу в психології, а також емпіричного пошуку способів швидкого розпізнавання зниження адаптивних можливостей молодого організму та психіки. Завдання: 1) теоретично вивчити підходи до розуміння соціальної адаптивності як властивості особистості, її зв’язку з адаптацією та дезадаптацію; 2) дослідити погляди на адаптивність в парадигмі цілісності; 3) емірично встановити варіанти дослідження адаптивності за допомогою проективної методики. Методи: застосовано теоретичні методи, аналіз середніх якісних показників, кореляційний аналіз – кількісний і якісний аналіз показників адаптивності та маркерів проективної методики. Результати: проведено теоретичний аналіз підходів до розгляду соціальної адаптивності особистості, його зв’язків із адаптацією і дезадаптацію. Як діагностичний засіб, розглянуто проективні методи діагностики, які дозволяють швидко визначити рівень та показники соціальної адаптивності студента першого курсу. Вивчено середні значення загальної соціальної адаптивності й підтверджено їх кореляційні зв’язки з іншими маркерами розладів адаптації. Проведено кількісний і якісний аналіз між показниками адаптивності та проективними маркерами. За підсумками нами побудована модель з п’ятнадцяти факторів. Це дослідження виявило, що переважання деяких яскравих кольорів у малюнках сприяє підвищенню загальної адаптації, орієнтації в соціумі та зниженню депресії, а також підвищенню емоційності. Наявність монохромних кольорів показала на зростання емоційності й погіршення самопочуття. Якщо людина застосовує в малюнках штриховку, це підтверджує зниження в неї ригідності. Деякі композиційні фігури вказують на підвищення загальної адаптації й точності орієнтації в соціальних очікуваннях. Наявність таких композиційних принципів, як центр, ритм і пропорції в малюнках свідчать про зростання загальної адаптації та задоволеності, зниження дезадаптації та депресії. Висновки: за результатами дослідження виявлено роль соціальної адаптивності молодої людини, досліджено за допомогою теоретичних методів феномен адаптивності, практично проведено експеримент із використанням проективної методики.

Literature

1. Бабенко, В.П. (2013). Беседа о композиции с кинооператором В.П. Бабенко, членом Союза кинематографистов СССР и Украины. Одесса : Гринь.
2. Березин, Ф.Б. (1988). Психическая и психофизиологическая адаптация человека. Ленинград : Наука.
3. Ершова-Бабенко, И.В., & Мадинова, Ю.И. (2013). Инновационный диагностический и коррекционный инструмент для психологов: симптомокомплекс композиционной организации рисунка, Материалы III Международной научно-практической конференции «Инновации и современные технологии в системе образования» (г. Прага, 20–21 февраля 2013 г.). (с. 204–206). Прага : Sociosfйra-CZ.
4. Ершова-Бабенко, И.В. (1992). Методология исследования психики как синергетического объекта. (Монография). Одесса : ОДЭКОМ.
5. Ершова-Бабенко, И.В. (2005). Психосинергетические стратегии человеческой деятельности. (Концептуальная модель). (Монография). Винница : NOVA RNYHA.
6. Казначеев, В.П. (1986). Адаптация и конституция человека. Новосибирск : Наука.
7. Мадінова, Ю.І. (2016). Особливості дезаптації студентів-медиків. (Дис. канд. психол. наук). Одеса.
8. Мельникова, Н.Н. (2006). Адаптивные свойства личности: проблемы изучения, Материалы межвузовской научно-практической конференции «Социальная психология сегодня: наука и практика» (г. Санкт-Петербург, 15 июня 2006 г.). Санкт-Петербург : СПбГУП.
9. Никифоров, Г.С. (2003). Практикум по психологии менеджмента и профессиональной деятельности. Санкт-Петербург : СПбГУП.
10. Оношко, Е.С. (2009). Понятийное ядро теории адаптации: терминологический аспект. Кемерово : Вестник КемГУ.
11. Реан, А.А. (2006). Психология адаптации личности. Анализ. Теория. Практика. (Монография). Санкт-Петербург : Прайм-ЕВРО-знак.
12. Ромм, М.В. (2002). Адаптация личности в социуме. Теоретико-методологический аспект. (Монография). Новосибирск : Наука.
13. Санникова, О.П. (2009). Адаптивность личности. (Монография). Одесса : Изд. Н.П.Черкассов.
14. Суханов, А.А. (2011). Анализ понимания адаптации человека в отечественных психологических исследованиях. Москва : Гуманитарный вектор.
15. Rean, A.A., & Konovalov, I.A. (2020). Indicators of Parent-Child Relationships in the Context of Various Socio-Demographic Parameters. Интеграция образования. Integration of Education, 24(3), 433–452. doi: https://doi.org/10.15507/1991-9468.100.024.202003.433-452
16. Sannikova, O., Sannikov, O., & Husak, L. (2020). Features of deciveness in individuals with different emotional disposition. Georgian Med News, 301, 136–142. Retrieved from https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/32535578/
17. Seitova, A., Belov, G., Muratov, Z., Murzalieva, A., Abdullaeva, Z., Zhanbaeva, A., et al. (2021). Physiological, Anatomical, Psychological and Cultural-Ethnic Aspects of Indian Students Adaptation during Study in Kyrgyzstan Medical Universities. Open Journal of Medical Psychology, 10(1). https://DOI.org/10.4236/ojmp.2021.101001