СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕПРЕСИВНОГО СТРАХУ САМОТНОСТІ

Анотація

В статті акцентується увага на власне депресивному страху самотності, який не виступає в понятійно-категоріальному вигляді як екзистенціал, оскільки існували одинокі, усамітнені люди, які відчували психологічний стан самотності (й супутні стани суму, депресії, меланхолії, відчаю), знаходилися в ізоляції (покинутість, вигнання), проте, власне самотності в сучасному смислі як смисложиттєвій основі не мали. Визначено наукові підходи та проаналізовано стан страху самотності в соціокультурному контексті; обґрунтовано, що самотність виступає одним із базових людських екзистенціалів, її онтологічною основою є повне або часткове відчуження людиною власної сутності. В статті розглядається страх духовної та душевної самотності як психологічного феномена й як суб’єктивне почуття людини, пов’язане з тим, що вона або не отримує позитивних емоцій від контакту з іншими людьми, або перебуває в певній ізоляції. Самотня людина не обов’язково не має рідних чи друзів, зазвичай у неї є різні стосунки, але вони можуть бути формальними й не задовольняти її потреби. Страх самотності розглянуто як підсвідому емоцію, необхідну для уникнення небезпек. Він репрезентований як результат безпосереднього соматичного подразнення, біологічних реакцій усередині людського тіла у відповідь на зовнішнє подразнення (реальне або уявне). Важливою в психологічних трактуваннях страху самотності є фіксація на тому, що страх не пригнічує людину, а, навпаки, допомагає їй відчувати себе людиною. І це притаманно лише людині. Внаслідок вивчення мотиваційної значущості бінарної опозиції метафізичного та соціального модусів страху з’ясовано, що страх самотності – трансцендентний феномен, екзистенціал і спосіб розуміння смислу буття свідомості. Адже страх самотності виявляється найбільш здатним до утворення деякої соціальної основи для експлікації цілісності свідомості, до виявлення безпосередності усвідомлення людиною самої себе. Цей страх не здійснює вихідної цілісності свідомості, а навпаки – роздрібнює її на величезну кількість метаморфоз, із-поміж яких «розколота» свідомість виступає як маніпульована і катастрофічна.

Література

1. Арапко, А.С. (н.д.). Страх одиночества и страх слияния: Где баланс? Режим доступа: https://www.familyland.ru/library/diplom/diplom_7.html
2. Кьеркегор, С. (2007). Страх и трепет. Москва : Изд-во: Иностранка.
3. Корчак, А. (2006). Философия Другого Я: история и современность. Москва : URSS; Ленанд.
4. Мовчан, М. (2009). Самотність як феномен буття особистості. (Монографія). Полтава : РВВ ПУСКУ.
5. Олефир, В.О., Куфлієвський, А.С., Фурманець, Б.І., Рютін, В.В., Гура, С.О., Назаров, О.О., та ін. (2009). Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів. В.Б. Шапарь (Ред.). Харків : Прапор.
6. Рикёр, П. (2002). «Я сам как другой» Санкт-Петербург : Алетейя.
7. Рубинштейн, С.Л. (1958). О мышлении и путях его исследования. Москва: Наука.
8. Слинин, Я. (2004). Феноменология интерсубъективности. (Монография). Санкт-Петербург : Наука.
9. Хамітов, Н. (2000). Самотність у людському бутті. Досвід метаантропології. Київ : Гранослов.
10. Ялом, И. (2008). Вглядываясь в солнце. Жизнь без страха смерти. (А. Петренко, пер. с англ.). Москва : Эксмо.
11. Ясперс, К. (1991). Смысл и назначение истории. Москва : Политиздат.