ЕТНОПОЛІТИКА ТА НАЦІОНАЛЬНА СТІЙКІСТЬ В УМОВАХ ВІЙНИ
DOI:
https://doi.org/10.31392/UDU-nc.series22.2023.34.08Ключові слова:
етнополітика, національна стійкість, інституційна спроможність, громадянська стійкість, національна безпека, війна, політика ідентичності, політика пам’яті, демократія.Анотація
Здійснено спробу пов’язати два актуальні концепти політичних наук – «етнополітика» та «національна стійкість», зокрема переосмислити їх сутність і тенденції змін в умовах війни. Підкреслюється, що виважена етнополітика могла би слугувати одним із інструментів збереження безпеки, єдності й сталості суспільства навіть в умовах збройної агресії. Стаття має за мету запропонувати сучасне розуміння проблем етнополітики як чинника національної стійкості та водночас історично обґрунтованої сфери життя суспільства. Поряд із тим з’ясувалось, що окреслені завдання неминуче актуалізують звернення й до інших сфер політики: політики пам’яті, політики ідентичності, політики у сфері свободи совісті, а також в освітній, інформаційній, культурній, соціальній, економічній та інших сферах життя суспільства.
Методологічною основою дослідження стали принципи об’єктивності, плюралізму, міждисциплінарності. Аналіз чинного нормативно-правового поля України дозволив осмислити дійсні й можливі державні стратегії етнополітики в умовах війни, водночас аналіз соціологічних опитувань – дослідити стійкість суспільства перед актуальними етнополітичними викликами, зокрема й збройною агресією. Кейс-стаді, акцент на сучасний досвід етнополітичних змін в Україні важливий і для виокремлення завдань порядку денного урядової політики, і для перспектив соціально-політичних досліджень етнічності загалом. Стверджується, що фактор етнічності важливо враховувати при розгортанні стратегій, програм і планів розвитку національної, соціальної, громадянської стійкості, а також стійкості демократії. Етнополітика трансформується навіть в умовах війни та свідчить про певний накопичений ресурс стійкості політичних еліт і суспільства загалом. Водночас етнополітика потребує подальших інституціоналізації, чітких безпекових заходів, міжінституційної співпраці, регіональних, національних і міжнародних зв’язків, сталої ресурсної підтримки та стійкого розвитку.