КЛЮЧОВІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ОБМЕЖЕННЯМИ ПОВСЯКДЕННОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ

Abstract

Метою даної статті є аналіз змісту міжнародних документів у сфері реабілітації осіб з інвалідністю і
обмеженнями повсякденного функціонування та визначення ключових положень формування міжнародної
політики у даній сфері. Вперше поняття «реабілітація» в міжнародній практиці було використано в 1844 році для
визначення необхідності відновлення функцій організму з метою покращення якості життя. Подальший розвиток
надання реабілітаційних послуг пов’язаний із створенням різноманітних міжнародних організацій, які опікувалися
проблемами реабілітації – спочатку ветеранів Першої світової війни, потім дітьми шкільного віку (з порушеннями
зору, слуху, мовлення та іншими фізичними порушеннями). Основними ключовими положеннями, які сьогодні
формують міжнародну політику у сфері реабілітації, є: «Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю»,
«Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ)», «Рамка
реабілітаційних компетенцій». До 2001 року система реабілітації розглядалася в усьому світі лише по
відношенню до осіб з інвалідністю. Сьогодні за міжнародними документами, у разі необхідності кожна людина
має можливість отримати доступ до високоякісних послуг реабілітації.