ФОРМУВАННЯ ОРАЛЬНОГО ПРАКСИСУ В ОНТОГЕНЕЗІ

Abstract

Виходячи з аналізу останніх наукових досліджень українських та зарубіжних вчених авторами було
встановлено, що дана тема висвітлена недостатньо і на даний час є актуальною для подальшого
дослідження і створення методики розвитку орального праксису у дітей дошкільного віку з порушенням
мовлення.
Авторами узагальнено та визначено поняття: оральний праксис - здатність виконувати
невербальні оральні рухи органами периферійного мовленнєвого апарату, що контролюються вищими
психічними функціями відповідно до орально-динамічних стереотипів, набутих завдяки сенсо-моторному
досвіду з ефекторами (шкірою, м'язами, суглобами, слизовою оболонкою); оральний кінестетичний праксис –
це здатність виконувати диференційовані рухи органами артикуляційного апарату і здійснювати за ними
контроль (мімічні м’язи, м’язи язика, губ, ротової порожнини, гортані), оральний кінетичний праксис -
здатність до динамічної організації артикуляційних органів: язика і губ, щелепи і язика, щелепи і губ,
оромотрний акт - локомоторна одиниця, яка слугує основою для преартикуляторних позицій з подальшим
звуковідтворенням, преартикуляторна позиція - відтворення скоординованого невербального укладу органів
артикуляції в статичному положенні, яке забезпечує відтворення певного звуку з додаванням голосу.
Проведений авторами аналіз дає змогу визначити основні етапи формування орального праксису в
онтогенезі та виділити характерні ознаки кожного етапу: безумовно-рефлекторний етап (від народження до
18 місяців) характеризується оволодінням основним процесом руху органів артикуляції в неточній формі і
нечіткій координації; умовно-перехідний етап (від 1,5 до 4 років) характеризується формуванням вміння
дитини коригувати, уточнювати та диференціювати оральні рухи; довільний етап (від 4 - 6 років)
характеризується стабілізацією та генералізацією набутих умінь.