ТРАНЗИТОЛОГІЯ: ДОЛАННЯ КРИЗИ ТА ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ
DOI:
https://doi.org/10.31392/pnspd.v22i30.1134Ключові слова:
транзитологія сучасності, криза, актор-орієнтований підхід, авторитарна модернізація, кланово-олігархічна політична система, пострадянський авторитаризмАнотація
Розглянуто причини та особливості кризи політичної транзитології, акцентовано увагу на переосмисленні класичних її положень і виявлено можливі шляхи подолання. Доведено, що тенденція демократизації, як складова транзиту, включає ряд проблем: появу нової корпоративності, її акцент на союз суспільства та бізнесу. Як наслідок, відбувається зменшення етатистських претензій на тотальне домінування. Встановлено, що при цьому постає низка суперечностей: між протореформами глобальної бюрократії, неоліберальною «діджиталізацією» та нелінійним, рухливим, синергійним суспільством. Розкрито положення про те, що на сучасному етапі розвитку транзитології відбулося усвідомлення того, що риси змін перебігу транзиту можна вирізнити у трансформаціях соціуму та політичних інститутів, глокалізації метаполісного ландшафту, формуванні деетатизованого й частково віртуального універсуму. Все це проходить на тлі руйнації колишніх ієрархій, змінюваності та трансформації способів впливу. На порядок денний усе частіше виноситься питання про зміст транзиту в умовах невизначеності та можливість ймовірного вибору в умовах гібридних режимів.
Підкреслено, що наведені факти сприяють переосмисленню концепту «кінця» чи «кризи транзитології». Тому вивчення політичного транзиту як процесу соціально-економічних, політичних та інституційних перетворень, є вагомим напрямом дослідження сучасної політичної науки. Виявлено, що дослідження політичних трансформацій, зокрема на пострадянському просторі, ніби й підтверджують виняткове значення стратегічних рішень акторів і діючих суб’єктів демократизації, роблячи акцент на тому, що сприятливі структурні обставини є важливими на стадії демократичної консолідації.
Зазначено, що класичний «агентивний», тобто актор-орієнтований, підхід до демократії та демократизації не виключав структурних чинників, як умов успішної демократичної консолідації, а в трактуваннях пострадянського авторитаризму присутнє розширене тлумачення структурних чинників. Проаналізовано окремі напрямки проблематики демократії та демократизації. Виявлено, що в умовах кланово-олігархічної моделі можливості авторитарної модернізації є обмеженими, оскільки за збереження соціально-політичного статус-кво в економічній та управлінській сферах, суспільство залишається поза політикою.