ДІАГНОСТИКО-КОНСУЛЬТАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ-ЛОГОПЕДА: СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ

Abstract

Мета статті розкрити сутність та складові терміну «діагностико-консультативна компетентність вчителя-логопеда». Відповідно здійснено аналіз літературних джерел та з’ясовано, що сутність та складові такого терміну досі не були представлені вітчизняними науковцями. Тривалий час у педагогічній науці розрізнено розглядалися діагностична та консультативна діяльності та компетентності вчителів різних спеціалізацій. З’ясовано, що діагностична компетентність виділяється як важливий етап професійної діяльності педагогів будь-якого фаху та водночас як складова їх професійної компетентності. Консультаційна компетентність є надзвичайно важливою для вчителів-логопедів і визначається науковцями як компонент їх комунікативної компетентності та водночас як складова їх професійної компетентності.

Відзначено, що вчитель-логопед є особливим педагогом. Його професійна діяльність споріднена із діяльністю лікаря й залежить від психофізичного стану кожного із його учнів. Для стимулювання навчання учнів вчитель-логопед використовує особливі засоби. Одним із таких засобів є консультування як близьких людей, так і інших педагогів, які навчають та виховують особу із порушеннями мовлення. І таке консультування органічно пов’язане із діагностичною роботою вчителя-логопеда.

За допомогою літературних джерел визначено, що діагностико-консультаційна компетентність вчителя-логопеда є його важливим професійним психічним новоутворенням. Складовими такої компетентності є когнітивний, операційно-діяльнісний, ціннісно-мотиваційний та індивідуально-особистісний компоненти. Її формування відбувається у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців, результатом якої є їх здатність вирішувати складні інтегровані завдання дослідницького та інноваційного характеру у сфері спеціальної та інклюзивної освіти.