ПОЛІХУДОЖНІСТЬ ЯК ОНТОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП СИНЕСТЕЗІЙНОГО ОСЯГНЕННЯ МИСТЕЦЬКОГО ТВОРУ

Анотація

Поліхудожність як онтологічний принцип синестезійного осягнення мистецького твору. Анотація. У статті обґрунтовано теоретико-методологічні засади та практичні аспекти поліхудожнього підходу, який розглядається як онтологічний принцип синестезійного осягнення мистецького твору особистістю. Він передбачає дешифрування та живе проживання художнього тексту через взаємозамінність аудіальних, візуальних та кінестетичних смислів. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між інтегративною природою сучасного мистецтва і фрагментарним характером автономного викладання дисциплін здобувачам мистецькопедагогічної освіти. Доведено, що онтологічний статус поліхудожньої взаємодії базується на генетичній єдності аудіальних, візуальних та кінестетичних вимірів мистецтва, де синестезія виступає когнітивним механізмом міжмодального переносу смислів. Деталізовано тривимірну структуру осягнення художнього образу: теоретико-аналітичний вимір у межах художньої культури, праксеологічно-творчий у площині хореографічного моделювання звуку та інтегративно-методичний у просторі трансляції цілісного художнього досвіду. У практичному вимірі ця стратегія реалізується через систему взаємопов'язаних художньо-ігрових методів. Презентовано наскрізну матрицю інтегративної взаємодії суміжних міждисциплінарних освітніх компонентів, яка унаочнює механізм формування цілісного художнього мислення та здатності до міжмистецької інтерпретації явища на межі галузей знань «Освіта» та «Культура і мистецтво».