УКРАЇНСЬКА БАНДУРА:ТИПОЛОГІЯ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Автор(и)

  • Володимир Володимирович Войт Автор

DOI:

https://doi.org/10.31392/UDU-nc.series14.2026.35.04

Ключові слова:

бандура, кобза, старосвітська бандура, харківська бандура, київська бандура, львів’янка, полтавка, типологія інструмента, конструктивно-виконавська система, бандурне мистецтво

Анотація

У статті українську бандуру розглянуто як динамічну конструктивно-виконавську систему, розвиток якої не зводиться до назви інструмента, зовнішньої форми чи регіонального означення. Актуальність дослідження зумовлена потребою точнішого опису типології бандури в контексті взаємодії традиційного кобзарського середовища, академічної сцени, музичної освіти, фабричного виробництва та індивідуального майстрування. На основі праць М. Лисенка, Г. Хоткевича, А. Гуменюка, І. Зінків, М. Хая, В. Кушпета, С. Ластовича-Чулівського, І. Скляра, А. Омельченка, В. Мішалова, В. Дутчак, Л. Черкаського, Л. Кияновської, Р. Гриньківа та інших авторів окреслено критерії розмежування інструментальних типів: будова корпусу, форма й розташування грифа, кількість і функції басів та приструнків, радіальність або паралельність струн, стрій, діатонічна чи хроматична організація звукоряду, наявність перестроювачів і транспонаторів, спосіб тримання, розподіл функцій між руками, характер звуковидобування, репертуар, педагогічна практика й середовище побутування. Окрему увагу приділено співвідношенню кобзи, старосвітської бандури й академічної бандури, а також київському, харківському, полтавському, чернігівському, львівському та діаспорному напрямам. Показано, що хроматизація, впровадження механізмів перемикання, фабричних моделей і концертних індивідуалізованих конструкцій змінювали не лише технічні можливості інструмента, а й методику навчання, посадку, аплікатуру, фактуру, тембровий ідеал та репертуарні орієнтири. Наголошено на значенні львівської школи Василя Герасименка, його конструктивних пошуків, моделей харківського типу та внеску у професіоналізацію бандурного мистецтва Західної України. Доведено, що типологію бандури доцільно осмислювати в історико-конструктивному, виконавському та музично-педагогічному вимірах, оскільки саме ці параметри дозволяють поєднати історію інструмента з аналізом практики гри, навчання і сучасних конструктивних рішень. Такий ракурс дає змогу уникнути спрощеної класифікації й показати бандуру як відкриту систему традиції, освіти та інновації сьогодення.

Біографія автора

  • Володимир Володимирович Войт

    аспірант кафедри інструментального виконавства,
    оркестрового диригування та педагогіки мистецтва,
    Український державний університет імені Михайла Драгоманова
    https://orcid.org/0009-0009-2530-3845
    vvvoyt@gmail.com

Посилання

Завантаження

Опубліковано

2026-06-25