Музично-мовний аспект диригентського жесту в міжособистісній взаємодії студентів та керівника оркестрового колективу

Анотація

Досліджується проблема музично-мовного аспекту диригентського жесту як специфічного художнього феномену в міжособистісній взаємодії студентів та керівника оркестрового колективу. Історичний огляд становлення та розвитку мистецтва диригування від античних часів й до сьогодення засвідчило, що диригентське мистецтво пройшло складний еволюційний шлях від класичної традиції "об’єктивації духовного в тілесному" до сучасних постмодерністських уявлень щодо розуміння жесту як "мови самого життя", "мови до слів". Аналіз техніки диригента, яка ґрунтується на точній системі жестів, що мають свої символічні значення, уможливило розрізнення диригентських жестів: жест як пропозиція; комунікативні "емблемні" жести (жест-увага, жест-запрошення, жест-прохання, жест-заборона тощо); жести-ілюстратори; жести-регулятори та ін. З-поміж важливих комунікативних жестів диригента виокремлено вказівний жест та жест на випередження звучання – ауфтакт, де в сконцентрованому вигляді вміщується вся важлива інформація про музичний твір. Визначено, що рівень майстерності диригента оцінюється за його технічними можливостями передачі та донесення музичної інформації в міжособистісній взаємодії з учасниками оркестрового колективу. У змісті фахового навчання студентів мистецьких спеціальностей особливого значення набуває диригентська підготовка, яка ґрунтується на кращих традиціях українського та зарубіжного диригентсько-оркестрового виконавства. Професійна діяльність сучасного диригента вирізняється особливою складністю й виступає особливим видом художньої комунікації, що передбачає творче спілкування з музикою, оркестрантами та слухацькою аудиторією завдяки оволодінню диригентом мануальною жестикуляцією як специфічною невербальною музично-мовною системою для міжособистісної взаємодії з учасниками колективу.