МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ТРАДИЦІЙ В ІСТОРІЇ ВИЩОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ЗА «ТЕОРІЄЮ ПІАНІЗМУ» ВІКТОРА ІВАНОВСЬКОГО (1880-1943)
DOI:
https://doi.org/10.31392/UDU-nc.series14.2025.34.08Ключові слова:
вища мистецька освіта, дослідження музичної культури, європейсько- українська культурна спадщина, історія музики, Лейпцизька консерваторська традиція в Києві, музикознавство, Музично-драматична школа Миколи Лисенка, німецько-українські музичні зв’язки, педагогіка мистецтва, університезація музичної освітиАнотація
Український державний університет імені Михайла Драгоманова,Досліджується науковий доробок Віктора Генріховича Івановського (1880-1943) – педагога, піаніста і мистецтвознавця – пам’ять про цього митця в українській музичній культурі фактично виявилася знищеною в умовах радянської (совєтської) тоталітарної системи. Увагу зосереджено на праці професора "Теорія піанізму" (1927). Відстежується ідея університезації мистецької освіти через лейпцизьку традицію, реалізовану ще до відкриття консерваторії в Києві Миколою Віталійовичем Лисенком (1842-1912) у власній Музично-драматичній Школі (1903). Архівні матеріали засвідчують ґрунтовний досвід вченого щодо впровадження ним ідей синтезу наукового і практичного підходів у методології досліджень фортепіанного мистецтва, у поглядах на теорію та історію інструментального виконавства. Автобіографія 1941 р. раніше не використовувалася іншими вченими, адже цей документ до недавнього часу зберігався в архівах з відміткою "цілком таємно". Образ забутого митця доповнюється двома світлинами з прижиттєвої ювілейної брошури Музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка (1903-1918-1928). Професор Віктор Івановський очолював Інструкторсько- педагогічний факультет, де в різні періоди працювали відомі викладачі-піаністи: Фелікс Блюменфельд,
Генріх Нейгауз, Борис Лятошинський, а також театральні митці-педагоги, серед яких бачимо – був і Лесь Курбас. Буття названого навчального закладу пов’язане з історією Київського музичного училища (технікуму), Київською консерваторією і Театральним інститутом. Серед причин повного забуття здобутків професора Віктора Івановського в добу жорсткої боротьби з космополітизмом – принципове неприйняття вченим ідеологічних догм тотального "соцреалізму”, незалежність від політизації художньо-естетичних процесів у музичному мистецтві й освіті. Постає необхідність реабілітувати ім’я піаніста-теоретика, діяльність якого припала на 1920-1940-і рр. Актуалізується контекст німецько-українських зв’язків, торкаючись питань генезису вищої школи в Україні. Розширюється уява про історичні шляхи становлення вищої мистецької освіти в Києві через успадкування європейських університетських традицій українськими музикантами.
Посилання
Завантаження
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Максим Володимирович Забара (Автор)

Ця робота ліцензується відповідно до ліцензії Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.