НЕОКЛАСИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ У СОНАТАХ ДЛЯ СКРИПКИ СОЛО ГУСТАВА КРЖІВІНКИ ТА ЯНА НОВАКА

Анотація

У статті досліджуються особливості неокласичного мислення у жанрі сонати для скрипки соло в чеській музиці ХХ століття на прикладі творів Густава Кржівінки та Яна Новака. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю системного осмислення трансформації історичних жанрово-стильових моделей у межах інструментальної музики ХХ століття, де неокласицизм постає однією з провідних художніх стратегій. У цьому контексті соната для скрипки соло набуває особливого значення як жанр, що поєднує традицію поліфонічного мислення з новітніми засобами музичної виразності. Метою статті є виявлення специфіки прояву неокласичних принципів у сольних скрипкових сонатах зазначених композиторів. Методологічну основу дослідження становлять аналітичний, структурно-функціональний та порівняльний методи, що дозволяють розкрити особливості жанрово-формальної організації, музичної мови та принципів тематичного розвитку творів. У результаті аналізу встановлено, що у сонаті для скрипки соло Густава Кржівінки неокласичне мислення реалізується через глибинну трансформацію традиційних моделей, зокрема шляхом поєднання поліфонічного принципу розвитку з атональністю та вільною метроритмікою. Водночас у сонаті «Sonata solis fidibus» Яна Новака простежується інший тип неокласичного підходу, заснований на збереженні структурної чіткості історичних форм при їх оновленні засобами сучасної музичної мови, зокрема через складну ритмічну організацію та модально-хроматичні поєднання. З’ясовано, що звернення до бароково-класичної традиції в обох випадках постає як активний принцип організації музичного матеріалу. Неокласицизм у цих творах виступає як спосіб інтеграції історичного досвіду у новий художній контекст, що зумовлює багатовекторність стильових рішень і розширення виражальних можливостей жанру. Отримані результати дозволяють розглядати сольну скрипкову сонату як важливу модель втілення неокласичного мислення в музиці ХХ століття.