МОДЕЛІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ОПОЗИЦІЇ У ПЕРІОД ВОЄННОГО СТАНУ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД

Анотація

Стаття присвячена аналізу моделей функціонування політичної опозиції в умовах воєнного стану на основі зарубіжного та українського досвіду. Актуальність теми зумовлена необхідністю збереження демократичних інститутів у кризовий період, зокрема під час збройного конфлікту, коли питання національної безпеки часто домінують над демократичними процедурами. У таких умовах виникає колізія між потребою в єдності та забезпеченням політичного плюралізму. Метою дослідження є виявлення основних моделей взаємодії опозиції та влади у період воєнного стану, визначення їх характеристик і потенціалу для підтримання демократичного контролю в умовах і після завершення війни. Методологічну основу статті становить порівняльний аналіз історичних і сучасних прикладів функціонування опозиції у таких країнах, як Велика Британія, Ізраїль, Фінляндія, Російська Федерація, Туреччина, Єгипет, а також оцінка трансформацій української політичної системи після початку російського повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році. У статті виділено три основні моделі функціонування опозиції в умовах війни: уряди національної єдності з залученням опозиційних сил до виконавчої влади; авторитарна модель із обмеженням чи придушенням опозиції; модель збереження демократичного контролю із підтриманням парламентських механізмів та інституційної участі опозиції.

Особлива увага приділена українському кейсу, що демонструє гібридну модель з елементами політичної консолідації та обмеженого збереження парламентського контролю. Проаналізовано роль парламентських фракцій, заборону проросійських партій, обмеження медійного середовища, а також дії щодо підтримки інституційної присутності опозиції у воєнних умовах. Встановлено, що, незважаючи на безпекові виклики, в Україні зберігаються основи політичного плюралізму, що може слугувати підґрунтям для сталого післявоєнного відновлення. У висновках наголошується, що збереження інституту політичної опозиції є важливою умовою підтримки легітимності влади, забезпечення прозорості ухвалення рішень та недопущення узурпації повноважень. Визначено основні напрямки формування ефективної моделі співіснування національної безпеки і демократичних процедур у перспективі післявоєнного відновлення.