АРХІТЕКТОНІКА ГРОМАДЯНСЬКОСТІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ

Анотація

У статті досліджується проблема оцінювання ефективності систем громадянської освіти в умовах демократичної турбулентності та повномасштабної війни в Україні. Обґрунтовано концепт «архітектоніки громадянськості» як багатовимірної структури, що поєднує когнітивні знання, ціннісні орієнтації, ідентичність і реальні практики участі. Автор здійснює критичний аналіз провідних міжнародних рамок вимірювання, зокрема ICCS, OECD та Рамки компетентностей для демократичної культури Ради Європи, виявляючи їхні методологічні обмеження щодо перехідних і кризових суспільств. Особливу увагу приділено зміні епістемологічного фокусу з моделі «громадянство як досягнення» на «громадянство як практика» (за Г. Бієстою), що дозволяє враховувати суб’єктність молоді та якість їхнього щоденного досвіду. Запропоновано інтерпретаційну оптику Д. Александера про цивільну сферу та «громадянські бінарності» (правдиве/маніпулятивне, солідарне/егоїстичне тощо) як інструмент пояснення розриву між високим рівнем знань про демократію та низьким рівнем реальної участі.

На основі аналізу українського законодавства та міжнародного досвіду запропоновано адаптований «мінімальний пакет» вимірювання ефективності громадянської освіти для України. Він складається зі семи компонентів: когнітивний блок, шкали установок, інструменти вимірювання ідентичності, портфоліо практик участі, цифрова громадянськість, оцінка шкільного клімату та інтерпретаційний модуль цивільних кодів. Доведено, що для сучасної України вимірювання результатів громадянської освіти є необхідною інфраструктурою для забезпечення стійкості держави та післявоєнної відбудови.