CАМОРУЙНІВНА ДИСПОЗИЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

Запропонована стаття основана на досвіті багатьох років роботи над проблемою саморуйнування особистості та її психологічної детермінації. Саморуйнування розглядається як стійка риса особистості (диспозиція), як реальна, узагальнена психічна структура, яка ініціює аутоагресивну, аутодеструктивну (поворот проти себе) поведінку, забезпечує її сталість у різних ситуаціях та спрямовує активність людини на навмисне заподіяння собі фізичної, або психологічної  шкоди. У цій статті представлено результати теоретико-емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення факторної структури особистості у обстежених з різною схильністю до саморуйнування. Важливість вивчення проявів та ознак саморуйнівної поведінки саме в період сьогодення, зумовлена зростанням стресу. Розглянуто підходи до розуміння саморуйнування, його ознак та чинників. Теоретично визначено коло рис особистості, що спричинюють прояви схильності до саморуйнування. Викладено та обговорено результати дослідження індивідуально-психологічних властивостей особистості, які супроводжують прояви саморуйнування. Емпіричне вивчення здійснювалося за допомогою опитувальника «Схильність до саморуйнування», Фрайсбургського особистісного опитувальника (Das Freiburger Personlichkeitsinventar, Freiburg Personality Inventory – FPI). Надано та проаналізовано результати  кількісного та якісного аналізів отриманих даних; описано особливості факторної структури особистості, які характеризують представників груп осіб з високою, а також з низькою схильністю до саморуйнування. За допомогою аналізу факторних профілів представників виділених груп осіб визначено коло найбільш домінуючих у кожній групі рис особистості, які супроводжують прояви саморуйнування, антивітальності. Отримані результати розкривають психологічний зміст саморуйнівної диспозиції особистості та надають інформацію про її психологічні чинники.