РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ПОДОЛАННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

У статті розглянуто феномен резильєнтності як стратегічного психологічного ресурсу та чинника подолання посттравматичних стресових розладів особистості в умовах війни в Україні. Теоретичний аналіз охоплює класичні концепції стресу та сучасні підходи до розуміння резильєнтності як динамічного процесу, який поєднує у собі когнітивні, емоційно-регуляційні, поведінкові та соціальні ресурси особистості, забезпечуючи її адаптацію та відновлення у кризових умовах. Визначено та описано механізми, які забезпечують функціонування цього ресурсу в умовах тривалого військового стресу. Окреслено симптоматику ПТСР, його поширеність серед військових, внутрішньо переміщених осіб і цивільного населення. Описано провідні фактори ризику (інтенсивність та тривалість травматичного впливу, соціальна ізоляція, втрата близьких, наявність попередніх психічних розладів) та чинники захисту (соціальна підтримка, духовність і релігійність, національна ідентичність, професійна психологічна допомога), що впливають на розвиток та перебіг ПТСР. Встановлено, що резильєнтність виконує не лише функцію психологічного буфера, що знижує ризик розвитку ПТСР, але й формує підґрунтя для посттравматичного особистісного зростання. Особливу увагу приділено психотерапевтичним інтервенціям: когнітивно-поведінкова терапія, метод десенсибілізації та переробки травми за допомогою рухів очей (EMDR), наративні практики, арт-терапія, тілесно-орієнтовані методи та майндфулнес-підходи, які довели свою результативність у роботі з наслідками психотравматичного досвіду. Наголошено на необхідності створення багаторівневої системи психологічної та соціальної підтримки, яка сприятиме зменшенню негативних психічних наслідків війни та забезпечить відновлення суб’єктності особистості, посилення її адаптивного потенціалу та зміцнення психологічної стійкості.