Науковий часопис УДУ імені Михайла Драгоманова. Серія 22. Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін

ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ ДО І ПІД ЧАС ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ: НОВІ ВИКЛИКИ

Ольга Бабкіна, Станіслав Дячок — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Актуальність теми статті полягає у тому, що політичні режими та політична система загалом є ключовими факторами для розуміння політичних процесів у тій чи іншій країні, є сукупністю методів, способів і засобів здійснення влади. Тому, характер політичного режиму в тій чи іншій країні відображає реальне співвідношення влади і суспільства в країні, особливості та рівень розвитку громадянського суспільства, політичної доктрини множинності, різних груп впливу, принципи організації політичного життя та правил гри в політиці, зокрема на законодавчому рівні. Тема є актуальною для України як для держави, що розвивається та стоїть на шляху демократичних перетворень, прагнучи при цьому стати країною членом ЄС, інтегруватися в євроатлантичні політичні, економічні та безпекові структури. Тому для України, яка за історію своєї незалежності пережила ряд революцій («Помаранчеву революцію» та «Революцію Гідності») і зараз знаходиться в стані повномасштабної війни з боку Російської Федерації дуже актуальною залишається проблема наявності належних, ефективних, стабільних інституційних процесів і політичного розвитку та реформування системи державного управління.

У статті проаналізовано трансформацію політичних режимів України на передодні та під час дії воєнного стану, введеного після початку повномасштабного російського вторгнення на територію України. Зроблено висновки щодо ключових напрямків і завдань повоєнного відновлення України та можливого розвитку політичної системи. Мета статті у з’ясуванні особливостей політичних режимів та їх трансформацій в Україні до запровадження воєнного стану через початок повномасштабного вторгнення російської федерації та після, а також пов’язаних із цим глобальних викликів та проблем, які відбуваються, а також у прогнозуванні можливих варіантів розвитку суспільно-політичного життя в Україні в післявоєнний період.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ОБ’ЄКТ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Сергій Балан — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Досліджено концепт інформаційного суспільства як об'єкта мультидисциплінарного наукового аналізу. Проаналізовано різноманітні визначення інформаційного суспільства, запропоновані вченими з різних галузей знань: економіки, соціології, філософії, політичних наук тощо. Показано, що формування інформаційного суспільства прямо пов'язане зі стрімким поширенням інформаційно-комунікаційних технологій у всіх сферах життя. Систематизовано основні наукові підходи до вивчення цього феномену: економічний, культурно-цивілізаційний, технологічний, соціологічний та просторовий. З'ясовано, що дослідники розглядали інформаційне суспільство крізь призму аналізу змін у структурі зайнятості, споживанні інформаційних продуктів, поширенні інформаційних технологій, трансформації соціальних взаємодій та організації простору під впливом інформаційних мереж.

Виявлено спільні ознаки концепту інформаційного суспільства в різних наукових парадигмах, зокрема визнання центральної ролі інформації та знання як основи сучасних суспільних відносин. Проаналізовано вирішальний вплив технологічних досягнень, особливо інформаційно-комунікаційних технологій, на формування інформаційного суспільства та трансформацію економічних, соціальних і політичних процесів. Показано, що теоретичні розробки концепту інформаційного суспільства створили підґрунтя для подальших досліджень інформаційної держави, її функцій, механізмів управління та державної політики. Зроблено висновок про необхідність подальшої концептуалізації інформаційного суспільства для вдосконалення наукового розуміння функціонування інформаційної держави.

ПАРТИСИПАТИВНІ ІНСТРУМЕНТИ ЛЕГІТИМАЦІЇ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ

Наталія Кононенко — Mon, 23 Sep 2024 00:00:00 +0000

Ця стаття досліджує поширеність інструментів партисипативної демократії в сучасній Україні як чинників формування нової національної політичної культури. У контексті повномасштабної війни ці практики стають ключовими запобіжниками розгортання кризи легітимності та радикалізації суспільства. Авторкою проаналізовано готовність до запровадження таких механізмів, як мирні демонстрації, петиції, громадські слухання, публічні консультації та громадські бюджети, спрямованих на залучення громадян до політичного процесу та зміцнення довіри до інституцій влади.

Війна змушує українське суспільство переосмислити значення демократії та активної участі громадян у формуванні державної політики. Стаття є спробою надати відповідь на питання, що потрібно зробити, щоб у повоєнній Україні мирні демонстрації стали символом єднання українців у боротьбі за права та свободи, а петиції – ефективним інструментом для впливу на рішення влади? Щоб громадські слухання та консультації забезпечували живий майданчик для обговорення нагальних питань та залучення різних верств населення до прийняття важливих рішень? Щоб публічні консультації були важливим елементом прозорості та відкритості державного управління? Авторка зазначає, що без активного залучення громадян до політичного процесу неможливо досягти стійкого демократичного розвитку та стабільності в країні. Стаття акцентує на необхідності комплексного підходу до реформування політичної системи України, який включає впровадження партисипативних механізмів, підвищення прозорості та підзвітності влади, а також активне залучення громадян до політичного процесу. Лише так можна забезпечити стійкий розвиток та демократичне майбутнє для України.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ: ЧИННИКИ, УМОВИ, ТЕХНОЛОГІЇ

Дмитро Осьмак — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Використання новітніх технологій під час проведення виборів викликає бурхливі дискусії серед науковців, політиків та громадськості, відтак формування політичної системи суспільства значною мірою залежить від системи виборів до органів політичної влади. Проблеми проведення виборів, які заслуговують на довіру, таких, що не характеризуються помилковими та маніпуляційними списками виборців, голосуванням неповнолітніх, проблемами ідентифікації виборців, упередженістю органів управління виборами, маніпулюванням результатів, використанням сил державної безпеки, виборчим насильством, етнічними та релігійними кампаніями, які дискредитують групу чи окрему людину, відсутністю справедливості та нерівними умови гри для учасників.

Метою статті було опрацювати складові понятійного апарату системи «успішна виборча кампанія», яка була досягнута через виконання таких завдань: вивчити світову та вітчизняну наукову думку з теми; описати поняття «ефективність чинника», «ефективність умов», «ефективність технології» в контексті політичних змагань; надати рекомендації щодо якісного застосування вказаних понять на практиці. Стаття аналізує різні вектори політологічної думки, що стосуються ефективності передвиборчої гонки.

Окреслено три базові категорії, що впливають на ефективність виборчих кампаній, та надано практичні рекомендації щодо якісного застосування поняття понять «ефективність чинника», «ефективність умов», «ефективність технології» в умовах проведення передвиборчої кампанії та з метою її успішного завершення, результативності. Перспектива подальших досліджень у вивченні інших, додаткових, чинників, які сприяють ефективності проведення передвиборчої кампанії.

РОЛЬ БРАЗИЛІЇ У НОВОМУ ГЕОПОЛІТИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Алла Гуменюк, Володимир Бойко — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Стаття досліджує зовнішню політику Бразилії та її взаємодію з ключовими гравцями на світовій арені – Сполученими Штатами та Китаєм, особливо в контексті глобальних подій, таких як російсько-українська війна. Окрема увага приділяється підходу президента Бразилії Лули да Сілви до війни в Україні та його ставленню до неї. Також ретельно розглядаються різноманітні аспекти стратегічного, історичного, політичного та економічного характеру, що визначають позицію Бразилії у міжнародних відносинах.

Підкреслюється, що Бразилія, як країна, що входить до складу багатьох міждержавних об’єднань, має значиме місце на міжнародній арені та впливає на події у світі через виважену зовнішню політику та ефективну дипломатію. Автори статті аналізують стратегічне значення розвитку співпраці Бразилії зі Сполученими Штатами та Китаєм, не дивлячись на напруженість у відносинах між цими країнами, і відзначають, що Бразилія може виступати посередником у глобальних конфліктах і сприяти їх мирному врегулюванню, зокрема і у російсько-українській війні. Висновок статті підкреслює важливість розвитку співпраці з країнами Глобального Півдня для розв'язання конфліктів і формування міжнародної архітектури з урахуванням інтересів та позицій різних держав. Аналізуючи різноманітні чинники, що впливають на зовнішню політику Бразилії, стаття підкреслює її унікальний статус і потенціал у глобальних відносинах.

БУДАПЕШТСЬКІ ГАРАНТІЇ ЯК ФАКТОР КРИЗИ МІЖНАРОДНОЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

Олексій Буряченко — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Стаття досліджує питання порушення наданих Україні гарантій, закріплених Будапештським меморандумом як частини архітектури міжнародної колективної безпеки, враховуючи контекст Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Також автор ставить за мету проаналізувати наслідки порушення будапештських гарантій для міжнародної колективної безпеки.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, що гарантії, які були надані Україні в обмін на її без’ядерний статус, надані в міжнародно-правовій площині, про що зауважував Х. Лаутерпахт: «Хоча сторони, можливо, припускали, що договір мало що означає, неприпустимо припущення, що вони мали намір щоб він нічого не означав і що документ, укладений у формі договору – з супутньою урочистістю, формальністю, публічністю, а також конституційними та іншими гарантіями – є не договір». Автор звертає увагу, що гіпотетичність вірності таких висновків провокує багато питань. І тут вже справа не лише в Україні, а ідеться про те, що невиконання і подальша невизначеність Будапештського меморандуму, який є частиною архітектури міжнародної колективної безпеки, враховуючи контекст ДНЯЗ, підриває засади міжнародної колективної безпеки та головний її принцип – угоди мають виконуватися.

Автор також зауважує, сьогодні міжнародно-правовий режим, як і архітектура міжнародної безпеки, перебуває у повній турбулентності. Дедалі глибше серед міжнародної спільноти посилюється усвідомлення недієздатності наявних міжнародних механізмів та інституцій, що мають гарантувати безпеку державам. Проявляється недостатнє розуміння стратегічної перспективи та можливих контурів майбутнього світового устрою, що впливає на дії політиків і поглиблює стан хаотичності й невизначеності. На думку автора, повинна бути запропонована зовсім нова конфігурація архітектури світової безпеки – без простих і тимчасових рішень. Напрацьовані нові механізми міжнародної безпеки, які були би підкріплені довгостроковим політичним баченням, сильною політичною рішучістю, науковими рекомендаціями та ефективними механізмами для своєчасного упередження агресорів.

ПОВЕДІНКОВІ АСПЕКТИ УКРАЇНСЬКИХ СПОРТСМЕНІВ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ НА СПОРТИВНИХ ЗМАГАННЯХ ІЗ РОСІЯНАМИ ТА БІЛОРУСАМИ

Євгеній Коноваленко — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну викликало значні зміни в усіх аспектах суспільного життя нашої країни, зокрема у спортивній сфері, тому вивчення поведінки українських спортсменів під час спортивних змагань із росіянами та білорусами видається актуальним у контексті аналізу спортивних активностей. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій із теми спорту загалом, спорту та маніпуляцій у контексті російсько-української війни, спорту як категорії політичного впливу, досі існує наукова прогалина у вивченні аспектів поведінки спортсмена, який представляє ту чи ту країну на світовій спортивній арені. Метою дослідження стало описати ключові поведінкові аспекти українських спортсменів під час зустрічі на спортивних змаганнях із росіянами та білорусами, зокрема проаналізувати поведінку вказаних суб’єктів на спортивній арені; виділити основні форми взаємозв’язку політики та спорту в матриці комунікацій.

На основі проаналізованих публікацій, відкритих даних у медіа вдалося зробити висновок про поведінкові аспекти українських спортсменів під час спортивних змагань з росіянами та білорусами, які визначаються індивідуальними та ситуаційними факторами та на які впливає складна взаємодія національної ідентичності, емоцій, спортивної майстерності, уваги медіа, міркувань безпеки. Незважаючи на ці труднощі, від спортсменів очікується збереження професіоналізму та зосередженість на своїй продуктивності в ігровому/змагальному просторі. Для аналізу поведінкових аспектів українських спортсменів на міжнародній арені у спарингу з білорусами та росіянами окреслено 8 критеріїв: пізнання, емоції, сила волі, увага, мотивація та ставлення, самооцінка, міжособистісні стосунки та розумова втома. Перспективою подальших досліджень є аналіз психології змагального спорту та його зв’язку із політичним дискурсом країни, яка перебуває у стані війни.

МОЖЛИВОСТІ ВПЛИВУ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Анастасія Токарська — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Матеріал, представлений у статті, зосереджений на міжнародних відносинах, публічній дипломатії та діяльності української діаспори в умовах війни України з Росією. Основна мета дослідження – проаналізувати характер і можливості впливу української діаспори на громадську думку приймаючих країн під час військових дій, в контексті публічної дипломатії. Автором наголошується, що країнам для досягнення основних цілей у реалізації своїх національних інтересів, доступні сучасні інструменти публічної дипломатії, які допомагають: по-перше, подолати негативні образи свого минулого, по-друге, поширити свої цінності та модель і, по-третє, широко повідомити про свої порівняльні економічні та торговельні переваги для іноземних інвестицій. В умовах російської агресії проти України, четвертою і найголовнішою є необхідність згуртування закордонних українців для забезпечення належного впливу на громадськість своїх країн з метою забезпечення надання Україні політичної, військової, гуманітарної та іншої допомоги в цілях протидії зазначеній агресії.

Автор розглядає поняття публічної дипломатії, сутність її форм, деякі особливості співпраці з діаспорою. Увагу приділено ролі діаспори по просуванню позитивного іміджу України як держави в умовах військових дій. Українська діаспора показала, що може реально впливати на громадську думку практично в усіх країнах світу. В українській спільноті є чимало науковців, бізнесменів, юристів та маркетологів, які могли б допомогти сформулювати вагомі аргументи щодо того, чому Україна заслужила підтримку Заходу. Українська дипломатія повинна мати ці аргументи «під рукою», а діаспорі потрібно не просто впровадити, а чітко закріпити їх у суспільній свідомості приймаючих країн. Це не проста мета, для її реалізації необхідне, на думку автора, в першу чергу, чітке розуміння того, що таке діаспора у сучасному світі, як вона співпрацює в рамках системи публічної дипломатії України, які інструменти і методи впливу на громадську думку приймаючої країни їй доступні та як оцінити таку діяльність.

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ У ДІЯЛЬНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ: МОТИВАЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Марина Остапенко — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

У контексті реалізації принципу децентралізації в Україні посилюється роль громади у вирішенні та прийнятті важливих рішень. Молодь розглянуто через вагомість цієї групи як певного соціального капіталу для суспільства та територіальної громади. Остання є місцем для набуття і реалізації компетентностей молодих людей. У статті зроблено спробу виокремити особливості мотиваційного середовища, чинники та характер їхнього впливу на участь молоді на рівні територіальної громади. У середовищі, що впливає на активність української молоді у громаді, визначено групи зовнішніх та внутрішніх чинників впливу. До зовнішніх віднесено державу, громаду, систему освіти, медіа, громадянське суспільство, сім’ю, друзів та колег; до внутрішніх – потребу у соціально орієнтованій діяльності, ментальні особливості територіальної громади, інтерес до життя громади, систему ціннісних пріоритетів і місце соціально орієнтованих цінностей людини, розвиненість громадянської відповідальності й обов’язку, довіру до органів влади територіальної громади, ідентифікацію з громадою, регіоном, країною, соціальною групою тощо. Кожний із зазначених чинників має свою специфіку й виконує певну функцію у впливі на молоду людину: може як мотивувати її до активної участі, так і демотивувати, що сприяє пасивній та індиферентній участі. Окремо визначено, що мотиваційне середовище можуть визначати також загальні умови суспільного розвитку, суспільна ситуація, кризи, війна, що можуть значно змінити тип і стиль участі, й загалом діяльності та поведінки людини. Розуміння мотиваційного середовища й особливостей впливу цих чинників спонукає до наукових пошуків й подальшого осмислення проблеми заохочення та стимулювання участі молоді на рівні територіальної громади й загалом суспільства.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Леонід Чупрій — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

У статті аналізуються ключові нормативно-правові акти, спрямовані на забезпечення національно-патріотичного виховання населення України. Зазначається, що основою національно-патріотичного виховання є ідея зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, разом із необхідністю формування патріотизму та утвердження національних цінностей. Акцентується увага на тому, що однією з головних умов перемоги над мілітарно сильнішим імперіалістичним ворогом є стійке усвідомлення громадянином України своєї приналежності до української нації, наявності стійкого україноцентричного світогляду та високий рівень патріотизму. Відтак саме патріотизм є сьогодні одним із головних чинників забезпечення національної безпеки, оскільки українці-патріоти гідно захищають суверенітет і територіальну цілісність нашої країни, виганяючи російського агресора з тимчасово окупованих територій. Вказується, що одним із ключових нормативно-правових актів у цій галузі є Закон України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», який сприяє формуванню громадянами країни національної та громадянської ідентичності, що є важливою передумовою для існування та процвітання Української держави. У Законі було здійснено визначення ключових засад, стандартів, мети, завдань, пріоритетів державної політики, спрямованої на формування української національної та громадянської ідентичності. Також виділено такі складові цієї державної політики як національно-патріотичного виховання, військово-патріотичного виховання та громадянська освіта. Підкреслено, що формування та закріплення в суспільстві патріотичної свідомості, поваги до державних символів і національних цінностей України є серед ключових завдань законодавства в цій галузі.

ГРОМАДЯНСЬКА СВІДОМІСТЬ І ПАТРІОТИЗМ МОЛОДІ У КОНТЕКСТІ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ

Ольга Волянюк, Христина Притула — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Стаття аналізує окремі виклики, які постають перед сучасною політикою у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності в умовах війни. У центрі уваги студентська академічна мобільність, яка досі неоднозначно оцінюється в експертному середовищі, особливо в контексті патріотичного виховання. Виїзд за кордон мільйонів громадян України, в тому числі й молоді, посилює деякі упередження щодо актуальних завдань міжнародних програм обмінів студентів, наукових стажувань, навчальних практик тощо. Однак, поряд із іншими викликами і парадоксами демократії, це дуже конкретне право людини вільно здобувати знання й компетентності у відкритому світі цілком може сприяти зміцненню національної стійкості та громадянської культури.

Мета статті вбачається у необхідності окреслити: вплив академічної мобільності на громадянську свідомість і патріотизм; нормативне розуміння такої мобільності та політики громадянської ідентичності у чинному законодавстві України; тематичні аспекти міжнародних освітніх програм для молоді; рекомендації з подальшого посилення взаємозв’язку між потребами національної стійкості та сучасними запитами молодих людей на мобільність. У процесі написання статті використовувалися методи аналізу офіційних документів, порівняння даних соціологічних опитувань, системний і структурний підходи у вивченні різних програмних можливостей, які пропонуються сучасним студентам, а також їх співставлення з актуальними завданнями політики зміцнення національної стійкості та розвитку патріотизму в умовах війни.

Стратегічний і відповідальний підхід до розвитку громадянської свідомості та патріотичного виховання потребує сприятливої нормативно-правової бази та досвіду її ефективної імплементації. Підтримка молоді в паралельних умовах війни та подальшої глобалізації освітнього простору потребує об’єднання зусиль фахівців різних галузей політики: освітньої, культурної, інформаційної, безпекової, соціальної та інших.

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ВИКЛИКИ ТА ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СВІТУ

Анна Карнаух, Богдан Вовк — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Актуальність теми статті полягає у тому, що останнім часом наша планета все більше під загрозою, ряд глобальних проблем, від яких залежить майбутнє людства і які досі залишаються нерозв’язаними, розширюється. Вони проявляються у всесвітньому масштабі та стосуються усіх міжнародних аспектів. Актуальним є також сутність небезпеки російсько-української війни, яка приносить втрати та багато важких глобальних наслідків, які порушують світовий порядок. Сучасна фаза цієї глобальної війни кинула тотальний виклик глобалізації світу. Військове вторгнення Росії в Україну можна розглядати як кульмінацію обумовленого цивілізаційним вибором конфлікту, яка відбувається на тлі кризових явищ глобального характеру.

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей глобальних викликів та проблем, які відбуваються, та осмислення їхньої значимості в сучасному світі. Сюди також входить визначення актуальних загроз і викликів сучасних глобалізаційних процесів та які збитки вони можуть наносити стабільному розвитку всепланетної цивілізації.

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ЯК ФАКТОР СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ: ДОСВІД БАЛТІЙСЬКИХ КРАЇН

Тарас Захаров — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

У статті аналізуються особливості інтеграційних процесів Литви, Латвії та Естонії до Європейського Союзу, а також можливість використання їхнього досвіду в євроінтеграційних процесах України, які сьогодні є особливо актуальними в контексті військової агресії Російської Федерації. Досліджується вплив розширення Європейського Союзу на схід після розпаду Радянського Союзу на економічну та міграційну політику балтійських країн, оцінюється спроможність економічних інституцій до подолання наслідків фінансово-економічних криз. Висвітлюються виклики державності в процесі посткомуністичної трансформації країн Балтії на початку ХХ ст., а також розглядаються сучасні тенденції та перспективи економічного співробітництва між Україною та Європейським Союзом з використанням сучасних методів оцінки. Динамічний евроінтеграційний шлях України актуалізував пошук оптимальної «некласичної» моделі приєднання до Європейського Союзу з дотриманням розумних часових рамок. Показано, що модель поетапного приєднання є найбільш цілісно-узгодженою та логічно-структурованою концепцією, яка може забезпечити передбачуваний прогрес на шляху до членства в Європейському Союзі. Доведено на прикладі країн Балтії, що членство в Європейському Союзі стимулює модернізацію та економічний розвиток, що відтак веде до поліпшення рівня життя суспільства. Двадцятирічне членство балтійських країн в Європейському Союзі свідчить про успішні трансформаційні процеси, що дозволить і Україні врахувати поточні економічні виклики в контексті розвитку економічної її політики в умовах російської військової агресії.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ ТА ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ

Валерій Мальський — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу та розробці комплексного підходу до забезпечення економічної безпеки країни в умовах зростаючих внутрішніх і зовнішніх загроз. Обґрунтовано необхідність формування цілісної теорії національної безпеки, що охоплює розробку та імплементацію систематичної політики захисту державних економічних інтересів для забезпечення сталого розвитку України. Детально розглядається поняття «механізм» у контексті економічної безпеки, а також аналізуються існуючі механізми державного регулювання та управління економічною безпекою. Автор вказує на значний внесок як українських, так і зарубіжних вчених у розвиток теоретичних та практичних аспектів забезпечення економічної безпеки, підкреслюючи важливість подальших досліджень у цій сфері.

Стаття також зосереджується на аналізі структури державних механізмів регулювання економічної безпеки, зокрема методи, важелі, інструменти, а також політико-правове, нормативно-правове та інформаційне забезпечення. Розглянуто механізми державного регулювання економічної безпеки як комплексну систему, що охоплює різноманітні форми, методи та засоби впливу, спрямовані на забезпечення стабільності та адаптації економіки до змінних умов. Особлива увага приділяється аналізу внутрішніх і зовнішніх умов економічного розвитку України, що визначають її потенціал і пріоритети в сфері економічної безпеки. Розглянуто вплив глобалізації, міжнародної інтеграції та гібридних загроз на економічну безпеку країни, висвітлюючи особливості економічної безпеки в умовах гібридної агресії. Стаття закликає до розробки ефективних економічних механізмів стримування агресії та розробки нових підходів до двосторонньої та багатосторонньої співпраці для зміцнення економічної безпеки України. Підкреслено необхідність ідентифікації економічних ризиків, мінімізації економічних залежностей та підготовки спільних рішень для забезпечення сталого економічного зростання та зміцнення національної безпеки.

КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ЯК СКЛАДОВА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ: ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Богдан Федорчук — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Розглядається культура безпеки, актуальність дослідження якої зумовлена динамічними змінами, новими викликами і загрозами безпеці та зростаючим запитом суспільства на захист прав і свобод. Зазначається, що концептуальні підходи осмислення питання розвитку культури безпеки надають особливої наукової ваги вивченню європейського досвіду для політичної науки. У статті розглядаються основні принципи, цінності та норми, які формують культуру безпеки в Європі. Впровадження нових організаційних і правових підходів гарантування безпеки та вироблення правової політики в умовах сучасних викликів стало пріоритетом європейської безпекової культури. Окрема увага приділяється ролі інструментів і механізмів формування і реалізації політики безпеки на європейському континенті. Також досліджуються чинники, що впливають на формування культури безпеки, такі як політична ситуація, соціокультурні та історичні особливості. У статті зосереджується увага на аналізі впливу правового чиннику на формування культури безпеки. Культура безпеки має особливу роль в організації ефективного функціонування соціальних інститутів, зміцненні довіри до політичної та правової системи. Визначено основні принципи і шляхи формування культури безпеки в країнах ЄС, а також окреслено сфери, які потребують оновлення, доопрацювання, запровадження нових підходів тощо. Підкреслено роль освіти у формуванні культури безпеки. Зроблено висновки щодо використання європейського досвіду у формуванні та розвитку культури безпеки в українському суспільстві.